Війна статей. Комплекси

Людей без комплексів не існує. Їм однаково схильні і чоловіки і жінки. Комплекси створюють проблеми, заважають досягти поставлених цілей і, в кінцевому підсумку, призводять до самотності. Але якщо чоловікам властиво приховувати свої комплекси, ховати їх якомога глибше в собі, то жінки навпаки - виставляють свої комплекси напоказ, як ніби це допомагає від них позбавитися. Хто в цій ситуації має рацію? Звідки взагалі беруться комплекси і як з ними боротися? Соціологи стверджують, що це процес творчий і якщо грамотно підійти до питання, можна не тільки позбутися від комплексів, а й відкрити абсолютно нові грані свого характеру й особистості.

Частіше посміхайтеся. Тоді страхи і переживання легко зникнуть. Життя прекрасне, коли будь-які негаразди сприймаєш із посмішкою та оптимізмом. І це здорове і правильне ставлення.

Почніть вірити в себе. Проявіть впевненість у своїх справах і вчинках. Для цього є одна дуже ефективна вправа. Візьміть листок паперу і ручку. Напишіть ті риси вдачі яких хочете набути. Наприклад: “Я упевнена в собі людина”, “Я не боюся помилитися”. Напишіть їх кілька разів. І щодня повторюйте цю процедуру. З часом ви обов”язково набудете цих якостей.

Знайте, що ви повинні в першу чергу сподобатися собі, а не оточуючим. Людей дуже багато і всім не догодиш. Тому ви повинні завжди грунтуватися на одному, істиному для вас прикладі. Саме це відрізняє впевнену в собі людину від тієї, що сумнівається в своїх силах.

Комплекси

Про комплекс неповноцінності

Приблизно 95 % всіх людей в якійсь мірі переживають чи переживали в минулому почуття неповноцінності, а для мільйонів людей воно все ще залишається серйозною перешкодою на шляху до свого особистісного успіху і щастя.
Не секрет, що кожна людина є в чомусь слабша за певну людину чи групу людей. Я точно знаю, що не піднесу 200 кілограмову штангу, як це роблять професійні спортсмени. Я це знаю але це мене не спонукає до якихось комплексів і тим самим не псує мені життя. В цій ситуації я не вважаю, що є чимось гіршим за інших тільки тому, що не можу це зробити так майстерно як роблять вони. Мені прекрасно відомо що будь – яка людина незалежно від статі і роду діяльності в чомусь домінує наді мною. Однак ніхто з цих людей не може краще за мене наприклад  допомогти своїм друзям в дуже тяжку для них хвилину, ніхто з них не зможе досягнути того чого я досягнув, і я впевнений що вони не почуваються від цього менш повноцінними.

 

    Почуття неповноцінності випливає не стільки з фактів нашого повсякденного досвіду  скільки з наших висновків,які відносяться до тих фактів, а також і з наших оцінок повсякденного досвіду. Наприклад те, що я поганий штангіст і не дуже танцюрист – це факт. Но це не означає що я неповноцінна людина. Нездатність тих самих штангістів і танцюристів в комп’ютерній сфері така сама така сама успішна як моя у їхній зовсім не означає що вони ніякі. Це не означає що вони «нікудишні люди». Все залежить від того, «якими» і «чиїми» мірками ми себе вимірюємо.
Зовсім не розуміння  якоїсь професії чи знання може викликати у нас комплекс неповноцінності, що перешкоджає нам жити на повну потужність, а наше відчуття цієї неповноцінності. І це почуття виникає лише через одну причину: ми оцінюємо і вимірюємо себе не за своїми «мірками» а за «максимальними стандартами» інших осіб. Коли ми так поступаємо то неодмінно опиняємось на «другому місці». Оскільки ми думаємо і вважаємо що повинні відповідати тим іншим «стандартам» ми звичайно починаємо відчувати себе нещасними, людьми другого сорту, і в результаті приходимо до висновку що нам чогось не вистарчає. З подібних думок робиться висновок про власну «неповноцінність», про те що ми не достойні досягнути успіху й щастя, що нам недостатньо чогось щоби проявляти свої здібності і таланти, якими вони не були б.
Таке відбувається якщо ми дозволимо собі «заразить» а точніше загіпнотизувати себе  хибним твердженням на зразок «Я повинен(повинна) бути схожим(ою) на того - то», «Я повинен бути таким як всі». Єдиного стандарту для всіх НЕМА. Людська спільнота складається з багатьох особистостей, з яких кожна є по своєму унікальна.
Людина тільки погіршує своє становище починаючи досягати переваги. Бо її твердження базується не хибному переконанні про свою неповноцінність. Виходячи з цього вона починає створювати систему «логічних суджень» і думок. Якщо людина каже: «я відчуваю себе некомфортно через свою неповноцінність, тому потрібно бути таким як всі, а щоб було взагалі добре потрібно досягати переваги над іншими». З таким твердженням можна тільки досягнути ще більше розчарувань і проблем з психікою. Людина стає нащаснішою, і чим більш вона «старається», тим несщаснішою стає. І аби приглушити це почуття нерідко людина береться «за чарку»
Тому аби позбутись цього запам’ятайте  одне – Ви не гірші. Ви не кращі. Ви – це Ви і тільки. Ви як особистість не повинні себе порівнювати з якою – небуть іншою людиною, яка повністю співпадає вашим якостям. Ви ж в такій мірі не зобов’язані бути похожими на інших, як і вони не зобов’язані бути подібними на вас.  Є люди які тратять час аби бути такими як всі, і є люди які тратять час бути собою. Затрати часу однакові проте результати зовсім різні. Усвідомивши, прийнявши і повіривши в цю пораду ваше почуття неповноцінності безслідно зникне.